Моя сім'я в роки війни
„Якщо говорити про головного героя Великої вітчизняної війни, то цим безсмертним героєм є вся дружна сім'я народів, які населяють нашу країну і спаяні нерушимими узами братерства.” Л.І.Брежнєв
Пам'ять про тих, хто на поклик Батьківщини піднявся на її захист і віддав своє життя за наш сьогоднішній мирний день, це данина поваги й любові до тих, хто в смертельному поєдинку з ворогом залишився живим .А ми, продовжувачі героїчних справ своїх дідів, прадідів, пам’ятаємо ті незабутні 1418 днів, забарвлених кривавими світанками боїв, затягнених гірким димом згарищ. Ті 1418, коли затишшя обчислювалося хвилинами, а прожите життя - годинами .
За роки війни Україна втратила 8 мільйонів чоловік, що становило п’яту частину населення. З них два з половиною мільйони загинули в боях, п’ять з половиною – жертви серед мирного населення і військовополонені, вбиті й замучені гітлерівцями. Та ніким ще не підраховані мільйони зруйнованих сімей, нескладені долі, материнські сльози і страждання сиріт.
І тому сьогодні і завжди ми пам’ятаємо про них – солдатів Великої Вітчизняної, які віддали своє життя в ім'я життя нашого. Ми пам’ятаємо, славимо, вшановуємо!
У передроки війни,1939р.,до Лав Радянської Армії були призвані і мої , вже зараз прадіди, по маминій лінії, а тоді, лиш молодими чоловіками
по 21 і 28років:Кучеренко Василь.Данилович.,1911р.н. та Кучеренко Федір.Данилович.,1918р.н .с.Погибляк Черкаської обл. Лиянського р–ну.
Там їх і застала велика і страшна звістка про війну. Вони навіть не попрощалися востаннє з батьками, в ці страхітливі перші дні, коли паніка і страх охопили всю нашу країну. На світанку 22 червня 1941 року фашистська Німеччина напала на нашу країну – розпочалася Велика Вітчизняна війна.
Людям війна була не потрібна. Але коли вона почалася, великий народ мужньо став до смертельного бою з агресором.
Вони були першими в бою, вони залишились першими в нашій пам'яті, пам'яті своїх нащадків, тому що ціною свого життя намагались протистояти, стримати цей раптовий і страшний за силою удар.
Про стійкість і мужність солдат, які прийняли бій у червні 1941-го, мало збереглося фотодокументів. Тим величніший їх безсмертний подвиг у пам'яті людей.
...У 1987році у с.Погибляк Черкаської обл.відкрився великий Краєзнавчий музей Лиянського р-ну , завдяки директору Козодой О.О. з його трудолюбивістю до роботи і небайдужими односельчанами було зібрано надзвичайну колекцію і показано життя за часів давнини і аж до Великої Перемоги над гітлерівською Німеччиною 1945р. У цьому музеї зберігаються дві чорнобілі фотокартки моїх прадідусів та дві листівки – остання, страшна до болю для батьків і рідних:”Пропав без вісти”. Фотокарткам ось уже по 70 років, а вони й досі бережуть пам'ять.
Я пишаюся своїми прадідусями пам’ятаю і вшановую їх!
